ЄСПЛ проти України. Що саме вирішив Європейський суд із прав людини у справі 2 травня?
13 березня Європейський суд з прав людини виніс ухвалу у справі "В'ячеславова та інші проти України". У цій справі було об'єднано кілька позовів рідних загиблих 2 травня 2014 року в Одесі, а також постраждалих, які вижили в ході цих подій. Суд визнав, що своїми діями та бездіяльністю як у ході самих подій 2 травня, так і в ході подальшого розслідування, українська влада порушила Європейську конвенцію з прав людини щодо права на життя. Тепер Україна має виплатити позивачам від 12 до 17 тисяч євро кожному – лише 311 тисяч у сумі.
Це перше офіційне рішення суду, яке покладає на когось хоча б непряму відповідальність за те, що сталося. Розслідування всіх обставин справи і тим більше встановлення винних та ступеня їхньої провини не було завданням суду: ЄСПЛ займається лише тим, що з'ясовує, чи не було внаслідок тих чи інших дій держави порушено права людини, передбачені тією самою Європейською конвенцією. Однак для того, щоб зробити висновки з цього приводу, суду таки довелося вивчати обставини трагедії та аналізувати хід її розслідування українськими правоохоронцями, і багато важливих пунктів того, що сталося, тепер офіційно закріплено у вирішенні впливової європейської судової інстанції.
При цьому текст суду рясніє різними посиланнями, які прямо чи опосередковано натякають на провину Росії в тому, що трапилося. Так, у документі міститься заява про те, що протестні настрої в Одесі "живилися пропагандою, що виходить із Російської Федерації", а також кілька разів наголошується, що багато фігурантів трагедії згодом втекли до Росії.
Частково це так. Саме в Росії зрештою опинився голова ДСНС в Одеській області Володимир Боделан, а також заступник начальника обласного управління МВС Дмитро Фучеджі. Саме Фучеджі, до речі, вирішено було зробити чи не головним винуватцем того, що сталося і в Україні: 2023 року його визнали винним у змові з активістами одеського "Антимайдану" з метою організації масових заворушень і засудили до 15 років ув'язнення. І хоча роль Фучеджі у подіях 2 травня насправді виглядає спірною, рішення повісити всіх собак саме на нього виглядає досить спірним – особливо на тлі підкресленого ігнорування участі інших посадовців, включаючи голову обласного управління МВС на Одещині Петра Луцюка.
Саме у компетенції голови облМВС було, наприклад, введення в дію оперативного плану "Хвиля" щодо придушення заворушень. Тим не менш, Луцюк, на відміну від Фучеджі, який залишився в Україні, не тільки не поніс жодного покарання, але навіть не був звільнений із правоохоронних органів. Те саме можна сказати і про голову міського управління поліції Андрія Нетребського, який безпосередньо керував (або принаймні мав керувати) силами поліції в Одесі в день трагедії. Загалом встановлення конкретних винуватців не входило в завдання, що стоїть перед ЄСПЛ, і в цілому лежить поза межами його компетенції. Але коли суд неодноразово підкреслює одні прізвища та ігнорує інші, можливо, навіть важливіші, це виглядає показово.
Втім, рішення суду є дуже цінним документом у плані фіксації окремих моментів трагедії та ходу її розслідування. Як приклад можна навести досить загадкову історію з розслідуванням перших убивств, що трапилися в центрі Одеси, зокрема вбивств активістів Євромайдану Бірюкова та Іванова. Саме ці вбивства, згідно з загальноприйнятою в Україні версією, скоєні активістам Антимайдану, і стали спусковим гачком трагедії, і тому їхнє розслідування мало б стати справою честі для українських правоохоронців.
Проте жодного розслідування по суті проведено не було.
Вбивця Бірюкова, який випустив у нього кулю з, схоже, потужної пневматичної зброї так і не знайдено (та її, схоже, ніхто особливо й не шукав). Що ж до Іванова, то його вбивцею найчастіше називають активіста Антимайдану Віталія Будько: саме його зображено на фото і відео ведучим вогонь по активістах Євромайдану через спини міліцейського кордону, який розділяє протистояння. Будько навіть отримав статус підозрюваного у цій справі, але на цій справі й закінчилося, бо незабаром після подій він втік у Придністров'я, опинившись таким чином у недосяжності для українських правоохоронців.
Сам Будько заперечував свою провину у вбивстві: за його словами, він стріляв взагалі неодруженими, а точніше, імітаційними патронами із пластиковою заглушкою замість кулі, що руйнується в момент пострілу. Він також стверджує, що показував, з чого і чим стріляє співробітникам поліції, і саме тому ті не перешкоджали його діям. А вищезгаданий Дмитро Фучеджі стверджував, що стріляли в Іванова з даху одного з будинків на Дерибасівській, а не з активістів Антимайдану, і що це вбивство було цілеспрямованою провокацією українських спецслужб.
Вірити на слово Будько та Фучеджі, звичайно, не слід, адже обидва вони були зацікавлені в тому, щоб виправдати себе. Однак і презумпцію невинності теж ніхто не скасовував, і від правоохоронців можна було б очікувати хоча б спроби зібрати докази, які вказують на провину Будько. Однак на практиці і тут теж виявилося складно.
Приміром, у матеріалах судово-медичної експертизи тіла Іванова зазначено, що при кулі калібру 5,65 міліметра: це ближче до НАТОвського стандарту 5,56 на 45 мм, ніж до куль 5,45 на 39 міліметрів, якими стріляють карабіни АКСУ на кшталт того, що ніби він був начебто, що був би, що не міг би, якби він був начебто, що був би, якби він був начебто, що був би, що не міг би, якби він був начебто, що був би, якби він був начебто, що був би, якби він був начебто.
Щоправда, поширена теорія, що судмедексперт просто помилився, а подальша експертиза профільного фахівця-балістика підтвердила, що куля мала калібр 5,45 мм. Але рішення ЄСПЛ спростовує цю версію: у ньому прямо говориться, що витягнута з тіла Іванова куля взагалі не надавалася вивчення експертам-баллістикам. До речі, в Одесі ходять чутки, що ця куля взагалі загадково зникла, загубившись десь дорогою між лікарнею, де її витягли з тіла Іванова, слідчим управлінням МВС та прокуратурою.
Крім того, відомо, що Будько зробив зі своєї зброї (хоч би вона була) принаймні кілька пострілів. І якщо він справді стріляв з бойової зброї бойовими патронами, то на місці подій мають бути й інші кулі, крім тієї, яку дістали з тіла Іванова. Але в матеріалах справи їх немає: те ж рішення ЄСПЛ згадує лише про ще одну кулю, знайдену на місці подій, причому про цю кулю не відомо взагалі нічого, адже, за даними ЄСПЛ, вона взагалі не була долучена до матеріалів справи. Досить дивні пертурбації ключових доказів в одній із найрезонансніших кримінальних справ в історії України, і рішення ЄСПЛ ці дивацтва чітко фіксує.
У тексті рішення суду згадуються й інші сумнівні дії правоохоронців до початку заворушень, у їхньому ході та після них. Наприклад, там сказано, що напередодні 2 травня була достовірна оперативна інформація про заворушення, що готувалися, отримана в тому числі і від управління СБУ в Одеській області, проте влада і керівництво МВС її проігнорували. Також зазначено, що вже в ході заворушень керівництво поліції не вжило заходів для мобілізації та перекидання до району заворушень достатніх підкріплень з відповідною амуніцією тощо: саме ці (хоч і не лише ці) дії (а точніше, бездіяльність) та кваліфіковані ЄСПЛ як такі, що порушують право громадян на життя.
Підсумовуючи: у рішенні ЄСПЛ містяться здебільшого загальновідомі факти. Однак вони вперше зафіксовані на офіційному рівні, причому інстанцією, яка має в Україні незаперечний авторитет. І, у цьому сенсі, рішення суду є не так правовим, як історичним документом та важливою віхою в історії розслідування трагедії 2 травня, яке ще далеко не завершено.
