Ми вже розбирали виступ майбутнього держсекретаря США Марко Рубіо перед Сенатом на тему України. Зазначали, що в ньому робився акцент на протистоянні Китаю, який, за словами Рубіо, "обманом надав собі статус наддержави за наш рахунок".
Проте не менш цікавими є його заяви, які стосуються в цілому глобального світоустрою. З погляду американської повістки їх можна назвати революційними.
Рубіо наголосив на тому, що нинішній світовий порядок грає проти інтересів США.
На думку Рубіо, після закінчення холодної війни США та Захід загалом впали в "небезпечну оману про кінець історії", за якої "всі народи землі стануть членами демократичної спільноти під керівництвом Заходу".
"Що зовнішня політика, яка служила національним інтересам, тепер може бути замінена на ту, яка служила "ліберальному світовому порядку". І що все людство тепер приречене відмовитися від національної ідентичності, і ми станемо "єдиною людською родиною". Це була не просто фантазія". Це була небезпечна помилка", - заявив Рубіо.
За його словами, через "релігійну прихильність" ідею вільної світової торгівлі в США скоротився середній і робітничий клас, а індустрія потрапила в кризу, ставши залежною від "противників і суперників" (мова йде, очевидно, про деіндустріалізацію Заходу через перенесення виробництв у незахідні країни, включаючи Китай).
Тому, на його думку, світовий порядок, що склався, - "ця зброя, яка використовується проти нас".
Світовий порядок, який розгромно критикує Рубіо, це той самий "порядок заснований на правилах", захист якого оголошувала своєю головною метою адміністрація Байдена, що йде, створюючи коаліцію проти вторгнення РФ в Україну. І ключове звинувачення, яке звучало з вуст американських керівників на адресу Путіна – те, що його дії руйнують "порядок, заснований на правилах".
І ось тепер майбутній глава американської дипломатії заявляє, що цей порядок США шкідливий. А отже, Америка його, за ідеєю, не захищати повинна, а руйнувати. І надалі діяти виходячи зі своїх національних інтересів, а не "релігійної прихильності до ліберального світового порядку".
По суті, Рубіо анонсував найрадикальніший поворот в американській політиці, починаючи з 1917 року, коли Америка відмовилася від політики ізоляціонізму і втрутилася в європейські справи, ставши учасником Першої світової війни. Причому озвучує цей поворот не радикальний трампіст на кшталт Беннона, а системний республіканець Рубіо, який незабаром очолить Держдеп.
Однак поворот цей не можна назвати несподіваним.
Ми вже неодноразово писали, що глобалізація, яку багато хто в незахідних країнах проклинав як "західний неоколоніальний проект", вже давно перестала бути вигідною Заходу.
Так, спочатку вона підтримувалася і просувалася західними урядами, які бачили в глобалізації та системі відкритих ринків можливість здійснення "м'якого" контролю над світом, спираючись на свою абсолютну економічну, технологічну та інформаційно-культурну перевагу.
Проте події пішли іншим шляхом.
Незахідні країни отримали доступ до західних ринків. З огляду на менші податків і зарплати їхні товари стали більш конкурентоспроможними. Відкритість ринків капіталу дозволила їм отримати величезні інвестиції із Заходу. Транснаціональні компанії масово почали переносити туди виробництво, а країнах Заходу його закривати.
У результаті глобалізація дала шанс незахідним країнам на випереджаючий (порівняний із Заходом) розвиток. Чим багато хто й скористався.
Правда, довгий час це не вважалося проблемою, оскільки набула популярності теорія про те, що західні країни перейшли на вищу стадію розвитку – "постиндустральну". Коли вони займаються технологіями, ідеями та творчістю, а на заводах орють люди з країн третього світу, подібно до морлок з "Машини часу" Герберта Уеллса.
Тремтіти по швах ця теорія почала приблизно з кризи 2008 року, яка виявив величезні економічні диспропорції на Заході. США та ЄС намагалися "лікувати" проблеми за рахунок масованої емісії доларів та євро. А Китай та інші незахідні країни продовжували зміцнювати свою промислову та технологічну міць.
У Заходу все ще залишалися серйозні важелі впливу – контроль над світовою фінансовою інфраструктурою та двома основними валютами міжнародних розрахунків, технологічне лідерство з багатьох напрямків. Однак за інерційного сценарію рано чи пізно Захід втратив би і ці переваги.
Перемога Трампа у 2016 році та його політика на посту президента стала проявом побоювань частини західних еліт щодо такого розвитку подій та їхнього прагнення глобалізацію згорнути. Однак у неї виявилася велика інерція. Тим більше, що в західних країнах виникло досить впливове коло осіб, які від глобалізації отримували вигоду. А всі проблеми, як і раніше, намагалися вирішити за рахунок емісії, яка різко пришвидшилась під час пандемії. З якої Захід вийшов ослаблений, а Китай – ще сильнішим в економічному плані.
За підсумками Трамп курс повернути не зміг і програв вибори.
Але проблеми від цього нікуди не поділися. А лише посилилися. Особливо після початку війни в Україні, яка показала обмеженість можливостей Заходу у виробництві зброї через деіндустріалізацію останніх десятиліть. Збільшення військових витрат створило додаткові проблеми, призвівши до емісії долара та євро та зростання держборгу. У Європі це наклалося ще й на проблеми із зростанням цін на енергоносії після різкого скорочення постачань із РФ.
До кінця 2024 року Захід підійшов з цілою купою проблем і з незрозумілими перспективами щодо війни в Україні.
У такій обстановці і переміг на виборах Трамп, який і особисто, і вустами своїх соратників дав зрозуміти, що США мають намір згорнути глобалізацію та відновити американське домінування у світовій економіці та торгівлі за рахунок жорсткого тиску на конкурентів. А також за рахунок приєднання нових територій, багатих на корисні копалини як Гренландія або Канада.
Таким чином, країна, яка стояла біля витоків процесів глобалізації і була їхнім головним двигуном, тепер може стати тараном, який її знищить в ім'я своїх економічних і політичних інтересів, заодно і "скинувши з себе пута" міжнародного права.
Поки що зовсім незрозуміло у що це виллється на практиці. Як діятимуть США? Чи почнуть вони торгові війни зі своїми основними конкурентами (включаючи Китай та ЄС), чи спробують "розширити ринки збуту" військовою силою, як це практикувалося за часів колоніальних імперій (Трамп вже натякав на таку можливість), чи домовлятимуться вони про "розділ сфер" впливу" з іншими великими країнами або навпаки, вступлять з ними в жорстку конфронтацію, а світ розділиться на ворогуючі та закриті один від одного економічні та військово-політичні блоки, чи збережеться "глобальний Захід" як єдине ціле?
Все під питанням. Тим більше, що бажання США це одне, а їхні реальні можливості зовсім інше.
Але для України, як мінімум, один висновок очевидний – базис, на якому країна вибудовувала свою позицію під час війни – захист "миропорядку, заснованого на правилах", судячи з заяв Вашингтона, йде в минуле.
У Києві це, мабуть, розуміють. А тому все менше говорять про міжнародне право і все більше про багаті поклади корисних копалин та про сильну армію, завдяки якій Україна може стати "фронтиром" західного світу.
Однак продовження бойових дій перетворює Україну для Заходу не так на фронтир, як на портал, через який світ може увійти в ядерну війну, яку ніхто не хоче.
У наступному невизначеному і бурхливому світі майбутнього будь-яка країна, яка перебуває у стані війни, автоматично стає вкрай небезпечним місцем, де з'ясовуватимуть стосунки одна з одною далекі та близькі держави. А тому воюючі країни насамперед мають бути зацікавлені в тому, щоб із цього стану якнайшвидше вийти.
