Результати референдуму та виборів президента в Молдові виявилися несподівано поганими для чинного президента Майї Санду.
Головне – фактично провалився ініційований нею референдум на підтримку євроінтеграції.
Санду була абсолютно впевнена у позитивному результаті і хотіла використати його, в тому числі і як піар-локомотив для власної передвиборчої кампанії.
Але сталося все зовсім інакше. За підсумками підрахунку 99% голосів прихильники євроінтеграції випереджають супротивників менш ніж на 1%. Причому перевага з'явилася лише після обробки останніх кількох відсотків протоколів. До того попереду були супротивники ЄС.
Перевага на користь євроінтеграції вийшла лише за рахунок голосів діаспори. Більшість мешканців самої Молдови проголосували проти. А якщо брати Гагаузію, то там проти була переважна більшість (майже 95%).
Але, в будь-якому разі, вкрай невеликий відрив між так і ні підриває легітимність самого референдуму і, де-факто, не дозволяє говорити, що народ дав мандат на певний курс.
І тим більше його результати не можна трактувати як вотум довіри Санду. Скоріше це для неї провал і показник розчарування суспільства в її політиці.
Сама президент заявляє, що такі підсумки референдуму стали наслідком скуповування сотень тисяч голосів проросійськими силами. Але, по-перше, це ще треба довести (просто на слово Санду вірити мало хто буде, а опоненти вже трактують її звинувачення як спробу виправдати провал своєї ініціативи). А по-друге, виникає питання до самої команди президента - наскільки вона контролює ситуацію в країні, якщо така грандіозна купівля голосів взагалі стала можливою.
Вкрай непереконливий результат референдуму посилює негативний ефект для Санду і від другої проблеми – результатів президентських виборів. Санду не зуміла на них виконати своє основне завдання – перемогти у першому турі. Більше того, її головний суперник - кандидат від Соцпартії екс-генпрокурор Олександр Стояноглу, попри прогнози, набрав дуже пристойного результату. Що робить перемогу у другому турі 3 листопада для Санду непростим завданням.
Втім, розрив між нею та Стояноглу (42% проти 26%) таки великий, а тому чинний президент, безумовно, має шанси на перемогу.
Проте, навіть у такому разі, як ми вже писали у нашому передвиборчому аналізі, вона отримає велику проблему на майбутніх наступних парламентських виборах, за підсумками яких визначиться, хто контролюватиме уряд країни.
Соціалісти, вивівши свого кандидата до другого туру, закріпилися як головна опозиційна сила. У тому числі головна і на проросійському політичному полі.
Відповідно, вони можуть стати центром тяжіння для більшості виборців цього спектру, консолідувавши їх та забезпечивши тим самим високу явку своїх прихильників на вибори.
Крім того, у виборах парламенту, найімовірніше, візьме участь і популярний мер Кишинева, колишній соціаліст Іон Чабан. Його партія може взяти значну частину центристського електорату, "відкусивши" його від нинішніх виборців Санду. І, за підсумками виборів, нову більшість зможуть сформувати соціалісти та партія Чабана. Плюс, можливо, й інші опозиційні політсили, які відбудуться до парламенту.
І якщо такий сценарій здійсниться, то Санду втратить контроль і над парламентом, і над урядом, який за Конституцією Молдови має більше повноважень, ніж президент.
Втім, на тлі важких для себе підсумків президентських виборів та референдуму, Санду може, заручившись підтримкою Заходу, "зіграти в Чапаєва" - звинуватити опозицію в роботі на Росію і просто заборонити чи не допустити до виборів найбільші опозиційні сили, налякавши їх лідерів кримінальними справами. Однак, для таких жорстких заходів Санду повинен мати повний контроль над ситуацією в країні та ефективний держапарат. Але наявність усього цього, судячи з того, як пройшов референдум, є великі сумніви.
У ширшому геополітичному контексті підсумки вчорашнього голосування у Молдові демонструє серйозне зниження для суспільств та еліт у пострадянських та східноєвропейських країнах привабливості ідеї інтеграції до ЄС, яка раніше сприймалася тут як великий приз та удача.
Молдова – лише один приклад. Є ще Грузія, влада якої увійшли до клінчу з євроструктурами і де чекають також дуже показові парламентські вибори наступної неділі.
В обох випадках на перебіг подій безумовно сильно впливає і Росія, діючи через місцевих політиків. Причому такі політичні дії Москви значно ефективніші з погляду коригування курсу пострадянських країн, ніж військова сила, застосована в Україні, що максимально відштовхнуло країну від Росії.
При цьому фактор російсько-української війни також широко використовується лояльними Москві силами (особливо це яскраво видно в Грузії) для проведення лінії "якщо буде жорстко прозахідноєвропейський та антиросійський курс, то у нас буде війна як і в Україні".
Експерти говорять про послаблення "європейського магнетизму".
"Ми стали свідком важливого повороту на Сході Європи. При переході до демократії в Центральній та східній Європі у 90-ті тамтешні політично еліти виходили з того, що вони можуть боротися за владу та поступатися її один одному, але це суперництво відбувається на твердому фундаменті європейського. вибору більшості народу І справді, так було у Польщі, Чехії, Угорщині, Словенії, Румунії, Болгарії, навіть Хорватії, там зміна партій при владі не означала зміну генерального напряму розвитку. так у Туреччині, Сербії, Молдові, Грузії, Вірменії, Білорусі, і до війни та анексій 2014 року могло бути не так навіть в Україні. Ніде тут європейський вибір не є платформою, на якій іде політична боротьба. там, де, як у Грузії, він уже записаний у конституцію. Просто в Молдові, де він здавався само собою зрозумілим, це видно різкіше., що європейський політичний магнетизм, сила тяжіння європейського поля слабшає з часом та відстанню. Це привід для великої європейської рефлексії", - пише експерт Берлінського центру Карнегі Олександр Баунов, коментуючи підсумки виборів та референдуму у Молдові.