Курдистан після референдуму: новий Південний Судан чи може Сомаліленд?
Ситуація довкола курдського референдуму вказує, що Іракський Курдистан ще далекий від набуття повноцінної незалежності. Попри активну лобістську діяльність окремих великих гравців офіційно підтримати суверенний Курдистан поки ненаважується ніхто. Цей крок означатиме різке погіршення відносин ледь не з усім арабським світом, бо сепарація Курдистану, це третє «обрізання» арабської Умми. Перше «обрізання» - це «накба» - провал незалежної Палестини. Друге – це відокремлення Південного Судану в 2011 році в незалежну країну.
Саме модель розпаду арабського Судану, являє найбільший інтерес з точки зору політичної технології майбутнього краху цілісного Іраку. Курдистан певною мірою нагадує Південний Судан. Паралелі викликані тим, що регіон веде тривалу боротьбу за автономію. В ході довгої громадянської війни в 1970 році Курдистан зміг отримати від Багдаду право на автономію. Проте угода не була реалізована, й бойові дії відновилися. Режим диктатури Саддама Хусейна нещадно винищував курдів. В підсумку це стало однією з причин його падіння після американської інтервенції. Курди 2005 рок знову отримали собі автономію у складі федерального Іраку.
Те саме стосувалося Південного Судану, що вів запеклу боротьбу проти центрального уряду за автономію з 1955 року. В підсумку в 1972 році сторони уклали Аддис-Абебську угоду, й Південь Судану отримав широку автономію. Проте суданський диктатор Джафар Немейрі в 1983 році вирішив ісламізувати Судан й скасував автономію Півдня. Це спричинило нову війну, що тривала до 2005 року. Згідно Всеохоплюючих мирних угод ціною миру стала широка федералізація Судану, та набуття Півднем права на проведення референдуму щодо самовизначення у 2011 році. Мешканці Півдня підтримали незалежність, й уряд у Хартумі відпустив Південний Судан, визнавши його. Проте це стало лише формальністю, й проти новонародженого Південного Судану розпочалася хвиля недружніх кроків. Хартум підтримував повстанців на Півдні, ввів транспортну блокаду, обмежив можливості для торгівлі, а також розпочав серію територіальних спорів. Приблизно те ж саме ми бачимо зараз в діях Багдаду, який завзято прагне втримати контроль над Курдистаном. По суті у будь яку ціну. Що цікаво в Іраку є спірний регіон Кіркук, багатий нафтою. Теж саме спостерігалося у Судані, де центральний уряд та Південний Судан ніяк не могли поділити нафтоносний регіон Абуєй. Через це між країнами почалася прикордонна війна. Ознаки подібного сценарію вбачаються і в Іраку.
Але є між Південним Суданом та Курдистаном відмінність. Вона полягає в тому, що Південний Судан все ж таки проводив свій референдум в рамках договірної співпраці з центральним урядом, а тому мав відкриту міжнародну підтримку. Уряд Масуда Барзані у Курдистані пішов шляхом односторонніх дій, й не має домовленостей з Багдадом щодо визнаного юридичного статусу референдуму. А тому відповідно він не має відкритої міжнародної підтримки.
Це споріднює Іракський Курдистан з Сомалілендом. В наші дні саме Сомаліленд є найбільш життєздатною частиною колишнього Сомалі, що де факто розпалося у 1991 році. Проте державність Сомаліленду не визнана жодною країною світу, хоча їхній уряд неодноразово ставив це питання. Всі чудово розуміють, що цілісного Сомалі не існує й держава розпалася на кілька ворогуючих між собою квазіутворень. Проте у документах ООН та на політичних картах світу Сомалі продовжує існувати як цілісна держава, хоча дійсність є абсолютно іншою. Сомалі це найбільш яскраве уособлення failed state. Мабуть й Ірак може повторити цю долю. На папері він буде існувати, як єдина держава, але на Півночі буде мати свій Сомаліленд, під назвою «Незалежний Іракський Курдистан».
