ВЧІТЬСЯ, БРАТИ МОЇ, ДУМАЙТЕ, ЧИТАЙТЕ...
Ця класична цитата з Тараса Шевченка якось сама собою спала на думку після прочитання "Після війни" Тоні Джадта. Я цілковито погоджуюсь з Volodymyr Yermolenko, який колись сказав: "Якщо у вас є можливість прочитати тільки одну книжку про повоєнну Європу, прочитайте "Postwar: A History of Europe Since 1945".
Насмеперед цей епос про складність та розмаїтість життя. Про відсутність простих відповідей на складні питання та багатовиміні виклики. Про те, що багато викликів, перед якими постає сучасна Україна, аж ніяк не унікальні: європейські держави не так давно експерементували з вільним ринком, приватизацією, націоналізацією та шукали modus vivendi співіснування з ментально чужими, але потужними Росією та Америкою.
Одне слово, аби не винаходити давно винайдений велосипед і не танцювати на граблях, на яких вже понабивали ґулі інші, українцям варто вивчати історію, особливо так талановито та масштабно написану, як епічне історичне полотно Тоні Джадта.
Поки читав, я напевно зробив сотні нотаток на берегах своєї електронної книжки. Але найбільше мені "зайшла" цитата з Гайне, яку автор наводить наприкінці книжки:
«Сто сімдесят років тому, на світанку доби націоналізму, німецький поет Генріх Гайне виявив красномовну розбіжність між двома типами колективних почуттів:
"Нам [німцям], — писав він, — наказали бути патріотами, і ми стали патріотами, тому що ми робимо все, до чого змушують нас наші правила. Однак не варто думати, що це такий самий патріотизм, як і те почуття, що так само називається тут, у Франції.
Патріотизм француза означає, що в нього зігрівається серце, і завдяки цьому теплу воно розтягується та збільшується, тож його любові вистачає не лише на найближчого родича, а й на всю Францію, увесь цивілізований світ.
Патріотизм німця означає, що його серце скорочується і стискається, як шкіра на холоді, і тоді німець починає ненавидіти все іноземне, не хоче більше бути громадянином світу, європейцем, а лише провінційним німцем".»
Дуже хочеться, аби обираючи між "(ранньо)німецьким" та "(ідеалізовано)французьким" типом націоналізму, українці таки обрали другий. Націоналізм, в якому любов до свого відкриває двері у ширший світ, а не замикає їх на великий замок ресентименту, ненависті та підозрілості до чужого.
